Слов’янська кераміка, або Христос у жовтні

i2v7dgborjw… а ви кажете – схід, схід. Це потрібно на власні очі подивитися. Отже, візьміть приміром, назви: Слов’янськ, Билбасівка, Святогірськ, Прилісне, Черкаське, Барвінківка, Гаврилівка… Хіба що Билбасівка трохи по чудернацькому звучить, то й що? Був такий поміщик колись, Билбасом величали, маємо Билбасівку. Був колись Гаврило – Гаврилівку маємо, а Прилісне, Барвінківка – то вже геть по нашому виходить.
Це так – для вступу, тому, що потяг ще й не зупинився, а я дивився на продовгастий високий пагорб праворуч і раптом згадав – та це ж та відома гора, що її Карачун називають, а місто Слов’янськ не на горі, а під горою. Висока нова телевежа моргала червоними вогнями, з висоти споглядаючи антени на багатоповерхівках, що вже тривалий час чекають якісного сигналу…
Я не військовий, але коли незабаром разом з братами споглядав місто з вершини Карачуна зрозумів, чому такі запеклі бої точилися за цю гору. Все місто Слов’янськ, як на долоні, внизу, а правіше, теж внизу – Краматорськ.

/
“Ця гора була місцем особливих молитов, – ділиться спогадами брат Андрій Юрченко, служитель з Билбасівки – ми спільно з братами, ось біля цього хреста, звершували гарячі молитви за наше місто, за спасіння грішників. А потім була війна.., а он ген там, лівіше – це наша Билбасівка. Ми були сірою зоною, з одного боку селища – українські блок-пости, а з протилежного – проросійські. Все, чим обмінювалися військові, через наші голови перелітало. Так і служіння проводили – під гуркіт вибухів…”

/
Вниз, під Карачуном, дві високі білі гори. Це знамениті слов’янські глини, з яких виготовляють найрізноманітнішу кераміку. Не тільки Опішня, що на Полтавщині, край гончарів, але й Донеччина – край гончарів і художників. Чомусь саме цей край на Свій гончарський круг знову поставив Небесний Гончар – і формує Свою посудину. Таку, як Сам задумав (Єр.18:40).
____6497_650x410_1_650x410«Майже 20 років тому – продовжує Андрій – мене знайшов Господь. З шматка гріховної, брудної глини сформував посудину для Себе. До речі, в нашій церкві практично немає християн у другому поколінні. Ми всі з “бувших”, та й зараз у центрі реабілітації є нові брати, про яких сподіваємося, що незабаром займуть місце у церкві й служінні.»
…Варто зауважити, що навіть у столиці я не спостерігав такої кількості української символіки, як у Краматорську. Бігборди, прапори, навіть опори електромереж з сірих перетворилися на жовто-блакитні.
Ще одно цікаве перетворення – кінотеатр “Жовтень”. “Це приміщення однієї з наших церков, — продовжує служитель, пам’ятаю, як несамовито залементували наші недоброзичливці, мовляв сектанти кінотеатр захоплюють. Одна з газет подала простору статтю антицерковного спрямування з промовистою назвою «Христос в октябре», відштовхнувшись від назви радянського фільму «Ленин в октябре». Проте, не тільки в «Жовтні» але в душах багатьох краматорчан знайшов місце Господь через проповідь Євангелії, змінивши їх внутрішню сутність, подібно як кінотеатр змінив ціль свого призначення з місця розваг ставши Домом молитви.


Вечірнє богослужіння у церкві, що по вул. Тельмана пройшло як мить, а ще були щирі розмови, спілкування й побажання: нам так приємно чути гарну українську мову. Серед інших зауважую високого, підтягнутого брата, з гострим проникливим поглядом. «Це наш ветеран Михайло Іванович Сидоренко, йому за 90 але все ще активний працівник у церкві. Його служіння – вивчення Слова. Шість років ув’язнення за проповідь Слова, переслідування, погрози – непроста, але благословенна доля служителя Христового…» – ділиться спогадами служитель місцевої церкви брат Соловйов.
…Сонце поволі схиляється до верхів’я Карачуна. На якусь мить розпеченим малиновим шаром дотикається до чорної голки телевежі, тремтить заливаючи Слов’янськ золотом, відбиваючись на склі портретів. Ми на могилі мучеників 21 сторіччя. Двоє синів пастора Олександра Павенко – Альберт і Рувім Павенки, Віктор Брадарський, Володимир Величко. Ці імена знають повсюди – я про інше, а саме — про сформовану Христом і обпалену вогнем війни кераміку християнського духу. Коли після звільнення Слов’янська «доброзичливці» запропонували за «помірну» винагороду повідомити імена тих, хто катував і погубив наших братів, відповіддю служителя було: ми не шукаємо помсти, ми прощаємо, як і Христос прости нас… Вогонь болю і випробувань тільки зміцнив і загартував Христові посудинки на сході нашого краю.
… «А ще передавайте найщирішу подяку церквам на Західній Україні, ми пам’ятаємо вашу любов доказану на ділі..!» – це вже слова на вокзалі Слов’янська. За вікном темінь лишень вдалині застережливо – червоно перегукуються вогні на Карачун горі.

Читайте также:

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *