Про глуху сліпоту

Совпадениє — не думау, це глухота

Навіть не думайте, що це, як говорять у Закарпатті, совпадениє. Все просто і прозаїчно, як… Втім, судіть самі. Отже, все почалося з вуха, ну не просто з вуха, а з того що в ньому почало дзвеніти і потріскувати, а потім ще так, як в літаку буває, коли стрімко на зліт… Якщо у вас так — тоді до ЛОРа. Розумієте про що говоримо?
А далі — сумно, або такий діалог з миловидною тітонькою, яка до ЛОРа записує:
— Доброго дня пані, мені б до лікаря, а то щось вухо розрегулювалося..
— Добрий день, добрий день, ви  проходьте сідайте, будь ласка. Ви до ЛОРа, так, так, зараз хвилинку, записуємо… Ось і все, можете йти.
Рушаю вперед, а назустріч докторша у білому халаті:
— Мужчина, вам не сюди!
— Мені до ЛОРа — кажу — записано тут ось.
— Даруйте, — вона знову — тут пройти можна, але… Ну як сказати. Тут в коридорі жіночок багато, на аборт, то ви краще з вулиці обійдть, щоб не по коридору… Нащо воно вам.
— Як на аборт, чому багато? — задаю сам не знаю кому питання — Господи, помилуй і спаси… на аборт, багато…
— Кожна жінка має право на свою свободу і здоровя — в голосі докторші зазвучав метал — вам на вулицю і ліворуч.
Виходжу, ліворуч, сідаю, чекаю. П’ять, десять, п’ятнадцять хвилин.
Мама заходить, на руках червонощоке, пухнасте дитятко. Присідає на лаву, розкутуючи маля. З того коридору, де жіночок багато, виходить докторша, та сама, в білому халаті. Хапає маля на руки і стільки ніжності, лагідності, турботи у жестах, погляді словах: » Ти моє сонечко ясненьке, мій зайчик пухнастий — пестить і цілує внучку — прийшла до бабусі в гості , моя крихітка маленька… » і так далі. Це триває трохи часу, аж раптом з дверей, з тих, де жіночок багато погукали: «Парфіровна, клієнт чекає…»
Я плентаюся в кабінет до ЛОРа, а вухах ще той голос дзвенить — сонечко, зайчику…
… «з вухом все добре, сто гривень за консультацію — це ЛОРа (здається так її звати) , заплатити в касі, там де записувалися на прийом».
Знову виходжу, праворуч, заходжу, чекаю, слухаю: «Іванович, ну ви й спєц, скільки ж їх тут…?»  Це та, що записує на прийом. Іванович, дебелий дядечко — доктор, показує фото на великому мобільнику. Тицяє пальцем (рука в синій медичній рукавичці) в екран.
«Це на вихідних вполював, три штуки…»
Входить моя знайома: » Іванович, ну як вам не жаль, такі маленькі кізки, такі гарненькі, отак взяти і вбити… Нехай би виросли, побігали по лісі, такі вже гарні…»
«Парфіровна, всьо готово» голос з коридора, де все ще жіночок багато.
…Плачу чи плачу — це залежно від наголосу, виходжу, праворуч, вперед, куди це я …
У вухах знову дзвенить…

Читайте также:

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *