Про блаженнійшого Володимира, блаженну Надію – або бачити невидиме

небо День минулий (07.07.14) запам’ятався двома подіями. У Києві з почестями поховали блаженнійшого Володимира – Предстоятеля Української Православної Церкви. Два дні до того, випуски новин розпочиналися з повідомлення про його смерть… «із святими упокой…»

У цей же день, у моєму рідному селі Борбин в останню путь проводжали мою ровесницю – Надію Григорівну Полицяк. Про похорони блаженнійшого знала вся Україна і світ. Про «…блаженну, що померла у Господі…» знала родина, церква – а ще: її знали на небесах, оскільки була щирою християнкою.

Причина смерті блаженнійшого Володимира і блаженної в Господі Надії – онкозахворювання. Хвороби – вони не дивляться на особу, вони поза конфесійні, позакласові, і абсолютно аполітичні…

Чи були за днів земного життя у Патріарха заздрісники?? Думаю що так – більш ніж досить…

Чи були заздрісники у Надії?

Навряд чи… Хвороба у дитинстві і як результат – інвалідний протез на нозі. Страждання і біль – не стільки фізичний, скільки від усвідомлення – я ніколи не змогу пробігтися, як ровесники, по сільській вулиці… А ще – тяжка хірургічна операція, а ще… ще багато дечого, про що знав один Бог і знала Його донька – Надія…

Гріхом заздрості (здається) ніколи не страждав – ні до блаженнійших, ні до блаженних просто, ні до тих, хто поза межами блаженства у Христі. Проте, стоячи біля домовини сестри Надії, зловив себе на думці – я їй по доброму заздрив – а саме в тому, як вона сприймала життєві незгоди. Скільки приходилося зустрічатися з сестрою – завжди на устах щира усмішка. Ні нарікань на долю, ні ремства, ні невдоволення… Усмішка, яка не зникала навіть у дні, коли хвороба пожирала останок сил…

Тільки споглядаючи очима віри на невидиме і вічне, можна пройти по воді і через вогонь, не жахнутися лев’ячої ями, на скрипучому протезі йти як на гарних, струнких ногах, знаючи, що: «короткочасне легке страждання наше викликає безмірну вічну славу, бо ми дивимося не на видиме, а на невидиме, тому що видиме – тимчасове, а невидиме вічне» (2 Кор. 4:18).

Подумаймо над цим…

Читайте также:

1 комментарий

  1. Брат:

    Дякую за Слово!

    «Ибо знаем, что, когда земной наш дом, эта хижина, разрушится, мы имеем от Бога жилище на небесах, дом нерукотворенный, вечный.» /2-е Коринфянам 5:1/

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *