Нічні мандри по хмарах

Аеробус здається завис на тверді повітря, а за склом віконця ілюмінатора густий, сірий кисіль… Гул турбін, ну зовсім як у сільському млині, коли мельник – дядько Степан, заправивши порожній рукаву кишеню френча, весь запудрений мливом, здоровою рукою вмикав рубильник електродвигуна і все починало двигтіти й розкидатися білим пилом. Я руками прикривав вуха, шум тихішав і ставав точно таким, як зараз у літаку – шум далекого дитинства.

– Питрович, (саме так – Питрович) давай гілетку – це дядько Степан до мене, – засипать в млин будем… Гілетка – наше борбинське слово, це коли у мішок насипати зерна, але не вщерть, а трохи більше половини, рівно стільки, скільки на старенькому ровері «Прогрес» може хлопчак привезти до млина. Розмірено гуркоче млин, солодкий запах меленого ячменю лоскоче ніздрі. Мішок осипки вже на велосипеді, я запилений і щасливий рушаю додому, (мама казала: «льотом треба зробити!»). Льотом – це дуже швидко, туди й назад без затримки! – бо так мама сказала, бо батько на тракторі цілу ніч оре і в нього часу немає по млинах.. Мама казала так – «батько горе на панському». Панське це не панське, а колгоспне поле, а колись було панське поле, так і до цього часу панське називається, а колгоспу давно немає…

Ви розумієте про що я, на висоті 12,5 тисяч метрів? Хтось скаже – не виспався, а мені так приємно згадувати дорогих серцю людей, і слова сільські, і проповіді в старенькому домі молитви… думаю, розумієте про що я, бо всі ми родом з дитинства.

Вже рушаю, а тут хлопчисько з великим кукурудзяним качаном, що смачно парує…

-Е-ее, де взяв качан..? – я до нього

— А тамо, Алєсько біля бані, варить у відрі, парою варить..

Таке пропускати не можна, повертаю ровером до бані, (це там де по суботах народ мився: для дядьків двері направо, для тіток – наліво).   Алєсько пригощає хлопчаків кукурудзою, тою, що гарячою парою від котла варилася і трохи пахне соляркою і голосно сміється, звертаючись до хлопчаків. «Ви ж як в баню йдете, то добре дивіться в які двері заходите, а то он він – киває на одного, прозівав і в женську баню зайшов…Ага, було чи нє?» —   Ми весело регочемо, смакуючи кукурудзою, ніколи такої смачної більше не їв. Дякую, дядьку Алеєсько, за добре серце…

Отаке буває вночі, у літаку, коли під крилом 12,5 тисяч метрів до поверхні води, а ще вглиб океану два або три кілометри. І  кого ти тут зустрінеш дивлячись у темінь? Хіба що Ведмедицю, ту, що по Чумацькому шляху ходить? Батько казав колись – дивись сину, он там високо чумацький віз їде, а там квочка з курчатами ходить…

Припадаю до холодного віконця – а й правда, чимчикує Велика ведмедиця по Чумацькому шляху і підморгує мені зірницями.

Читайте также: