На Схід…
От, що не кажіть, а Хюндай – це сила (механічна!), а ще – швидкість і кава. Такі різнополярні відчуття. У нас поїздка на Схід. Це туди, де лінія розмежування, де тримають оборону солдати ВСУ, а також добровольці УЦХВЄ – місіонери «Голосу надії», на лінії фронту за душі людські для Христа.
Схід і Захід разом – а посередник, швидкісний «Інтерсіті», ковтає кілометри залізних рейок з ненаситною жадібністю. Пагорби перед Слов’янськом, висока голка телевежі на Карачуні, чотирискатні шиферні дахи будинків. Які світліші – це нові, після обстрілів, 4 роки тому. Які темніші – це ті, яким пощастило – їх обминула війна. Сива паморозь і дим – зовсім як у вірші: «И вся встает Донетчина, как на волнах, пред нами, расцвечена, размечена различными дымками..»
На вокзалі у Слов’янську зустрічає Саша Руденко. Що б там хто не говорив про «украв-тодор», а дорога з Слов’янська (водіям на замітку) до Сєвєродонецька, у досить пристойному вигляді, тобто покритті. У порівнянні з минулим разом – різниця очевидна… Комплексний обід у місцевому ресторані — о диво! 75 грн на душу населення! До речі – смак домашній, є свідки – Віктор Оніщук і Сергій Тарасюк. Можливо тому, що представники місії ОБСЄ там частенько обідають? Можливо, рекомендую…
Коли повертаєш до приміщення дому молитви, на повороті – там протитанкові «їжаки» пофарбовані червоним. Отже, ми вже на місці. Сьогодні зустріч друзів – однополчан «Голосу надії». Розмови про роботу у нових церквах на лінії розмежування, про те, що блокпостів поменшало, про недостатню кількість працівників, про ситуацію з місцевою владою, про приміщення для домів молитви, про контакти і конфлікти… Про все – щиро і по братерськи. І досить несподіваний поворот у розмові: «Завдяки війні, все почалося по новому…» — це Микола Наумов, служитель з Лисичанська. Що саме — «по новому» побачимо, мабуть завтра, бо вже геть темно…
